Літературний штамбух

Улас Самчук. Гори говорять!
Ірина Вільде. Цикл "Метелики на шпильках".
Віктор Домонтович. Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус.
Валерія О'Коннор-Вілінська. На еміграції.
Олена Теліга. Листування з Дмитром Донцовим.
Юрій Горліс-Горський. Холодний Яр.

Богдан Лепкий. Мотря. Не вбивай. Батурин. Полтава. З-під Полтави до Бендер.

Іван Багряний. Огненне коло. Людина біжить над прірвою. Морітурі.
Василь Барка. Жовтий князь.

Ольга Кобилянська. В неділю рано зілля копала...
Панас Мирний. Повія.
Михайло Коцюбинський. Тіні забутих предків.

Василь Кожелянко. Дефіляда в Москві. Чужий. Срібний павук. Котигорошко. Конотоп. Тероріум. Людинець пана Бога. ЛЖЕNostradamus. Ефіопська січ.

Хроніки голоду!!!

Блискавка (і грім)

У Львові зараз пречудова гроза. В хаті блимає світло від кожної блискавки, а надвечір'я освітлюється світло-фіолетовими барвами. Грім гримить якось повільно і спокійно, нікуди не поспішаючи, наче показує свою силу і права на цей вечір.

Таке, ліричний відступ. Згадала про грозу і дитинство.
Я вірила, що:
- коли гроза, то треба перехреститися і сказати "Свят, свят, свят", тоді все буде добре, і блискавка не вдарить;
- грім б'є;
- через відчинене вікно може залетіти кульова блискавка, але якщо не рухатися і не дихати, то вона вилетить назад через вікно за потоком повітря;
- якщо доторкнутися під час грому до металевої речі (навіть до алюмінієвої клямки), то може вдарити;
- у всіх будинках є громовідводи;
- не можна купатися в ставі, річці і навіть калабані. бо грім вдарить;
- не можна стояти на горі;
- не можна бігати;
- треба бігом все вимикати з розеток.

Такі вірування. В що вірю зараз - не скажу.
І питання, заради якого писався пост: а які в вас були і є забобони щодо грози?

А-а-а, і найважливіше: я вірила, що від пісні "Падай, падай, дощику" дощ перестане! І переставав :)

Ранок почався

Хто б міг подумати, що моє теперішнє навчання на заочному поверне м*я знову до історії. Але до історії пізнішої - ХХ ст. Нема такого бальзаму на душу, як шукати і знаходити докази гіпотез в історії: про галичан і їхній вплив на негаличан, про повсякденне життя східняків і западенців, про архітектуру сталінську, і врешті - про Львів.

Христос ся рождає!

Медівник

Пряники медові і різдвяні мені не вдаються, але медівник - наче так нічо, і тріскає посередині. Якщо медівник трісне посередині, то він вдався, каже моя баба.

Рецепт львівського, галицького чи опільського медівника дуже простий. Часу займає небагато, потрібно лиш вичекати, поки виросте тісто.

Collapse )

Левандівка та околиці

Біля моста є скверик, де гуляють діти і дорослі (з псами), і в тому скверику хтось почав кидати сміття, нині там вже була величенька купа. Ми хочемо зробити якусь табличку-прохання не викидати сміття в цьому скверику.

Що б то написати? Ряснянське "Насмітив у лісі, так? То насправді ти - мудак" не підходить, бо там не ліс, і фраза агресивна.

А, і ще "Гроно" з тертими пляцками закрили (надіюся, тільки на ремонт).

Про Університет, Покрову і знову Університет

Починати писати пост в ЖЖ - це часом така мука, почнеш - і стреш, потім знову, і знову.

1. Університет. Більше тижня тому Універ відзначав день народження, і серед заходів "з нагоди" було урочисте засідання Вченої ради. Оскільки в мене ностальгія за студентськими роками, пішла я подивитися на цю оказію. Такої густоти професорів в мантіях зроду-віку не бачила, а вони всі разом ще й нудьгували і кимарили, час від часу зриваючись від сну різким рухом: коли засинаєш настоячи чи насидячи, і голова падає... Нашому деканові ще треба вчитися і вчитися непомітно дрімати: він сидів в першому ряду, обличчям до залу, і весь час засинав. Хоча це могла бути й така розвага для гостей. Дехто сидів в телефоні чи перемовлявся з колєґами; гірше було тим, хто не знав колєґ з мех-мату чи з біологічного - і поговорити не було про що.

Загалом гості були цікаві, і місцями послухати було цікаво. Але оті всі представлення одне одного, перечитування звань, промови про "Патріе декорі цівібус едукандіс" (це напис на фронтоні сучасного головного корпусу Універу, означає "Освічені громадяни - окраса батьківщини") страшенно все псували. В результаті мало хто залишився до кінця, купа пустих місць в залі, а на балконах взагалі нікого, крім танцюристів, двох дядьків і мене.

Якщо захід вже такий офіційний, то чому примусово не зігнали викладачів Універу? Це було б в стилі тої Вченої ради. Проте з мій факультет був ударником - нарахувала цілий ряд наших викладачів. Мабуть, вони найвитриваліші в слуханні промов і однотонних доповідей. Чому не роздавали печиво і цукорки?

Ну, не таким має бути день народження Універу, найкращого в світі Універу. Ніякого відчуття свята, ніхто з гордістю не вітав прохожих у вестибюлі з річницею. І для студентів ніяких розваг.

2. Покрова. У Львові на Покрови було аж два заходи. Ну, може, три. І то там мало людей було. Чому все так гнило? Львів культурною столицею величають, а деколи і піти нема куди - один театр Заньковецької чи не щоденну програму забезпечує.

3. Універ...  Вік живи - вік учись, ніколи не набридне. От, і ще. В мене був найкращий науковий керівник, чого всім бажаю, якщо ще не пізно; або: бажаю вам стати найкращим науковим керівником для когось. І гарних вам вихідних!

Лінь

От цікаво, яка частина мозку відповідає за лінь? І який фізіологічний механізм ліні, якщо він є, теж цікаво.

І чи лінь - це вроджене чи набуте?

Все-таки, людина - це дуже дивна істота.

ЗНО

Є відповіді тесту з фізики. Дивним чином у всім задачах (а їх було 10) з відкритими відповідями результати у мене вийшли строго вдвічі більшими або вдвічі меншими. Перегрілася на сонці, називається. Бо жара у Львові - то страшно. Смішно, бо знаю, що такі дурні помилки часто бувають: мозок "викине" фальс, а потім до всього його чіпляє. Наприклад, на історії я була переконана, що Врангель і Денікін - то Друга світова, і події Другої світової так переплилися з тими "білими", і заклинило, і хоч вбий, всіх би переконала в правильності своєї тези :)
А після виходу з пункту тестування, зимної води і тіні дійшло, що це була альтернативна версія історії.

А, ну і ще. Скромно похвалюся :)  Перший і єдиний мій учень наче непогано написав історію. Дуже цікавим був процес навчання. Щоб трохи відволікати учня, а по сумісництву - брата, від нудної шкільної історії, яку вимагає ЗНО, я розказувала йому різні історичні побрехеньки. Ну, не  зовсім побрехеньки, а радше історичні факти, які непристосованих до Історії людей вражають своєю нелогічністю і тому здаються легендами. Серед таких історій, неймовірних для профанів (а учень мій навіть не знав сакраментальної дати - "988", а скіфи - хто ж це такі?), була скорочена біографія Коби, себто Й. В. Сталіна. В результаті дискусії ми дійшли висновку, що цей диктатор став злою людиною, бо його вірші нікому не подобались. А ще ж навчався в духовній семінарії...

На захист брата, від якого я буваю у великому зАхваті, як ви бачите, скажу, що історію Другої світової, всі можливі битви і битвиська цього періоду він знав добре і захоплено.

От такий педагогічний досвід. Дидактично-навчально-виховний і т.д. згідно з інструкціями улюбленого ВНЗ.

Все тече

Вже вкотре: вічними, найкращими є левандівські друзі і закарпатські цімбори, бо кохання - минають, життя - закінчується, дощ перестає, а вони - крізь час і простір проростають ;)
"Класно бути орлом - літати високо, тому - бачити широко, але вціляти в маленьку точку далеко-далеко, внизу",  - казав мудрий професор про науку. В житті так само, мабуть (думаю я, але ж мого життєвого досвіду вистачає лише на здогадки, які здаються аксіомами). І не треба ніяких партій, щоб точно спрямувати зусилля в одну точку (так, проте абсолютно навпаки, казав один мертвий диктатор).

Тудей, туморов, тойота.

Нині

Нині (і вже дуже давно) я шкодую про дві незроблені речі: що колись давно не пішла вчитись в фіз.-мат. ліцей (хоч кликали) і що колись давно кинула консерваторію. Про зроблені - не шкодую.

Життя триває...

P.S. Гарного варіанту сієї романтичної мажорної пісні не знайшла. Тому хай буде так :)