?

Log in

Літературний штамбух

Улас Самчук. Гори говорять!
Ірина Вільде. Цикл "Метелики на шпильках".
Віктор Домонтович. Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус.
Валерія О'Коннор-Вілінська. На еміграції.
Олена Теліга. Листування з Дмитром Донцовим.
Юрій Горліс-Горський. Холодний Яр.

Богдан Лепкий. Мотря. Не вбивай. Батурин. Полтава. З-під Полтави до Бендер.

Іван Багряний. Огненне коло. Людина біжить над прірвою. Морітурі.
Василь Барка. Жовтий князь.

Ольга Кобилянська. В неділю рано зілля копала...
Панас Мирний. Повія.
Михайло Коцюбинський. Тіні забутих предків.

Василь Кожелянко. Дефіляда в Москві. Чужий. Срібний павук. Котигорошко. Конотоп. Тероріум. Людинець пана Бога. ЛЖЕNostradamus. Ефіопська січ.

Хроніки голоду!!!

Блискавка (і грім)

У Львові зараз пречудова гроза. В хаті блимає світло від кожної блискавки, а надвечір'я освітлюється світло-фіолетовими барвами. Грім гримить якось повільно і спокійно, нікуди не поспішаючи, наче показує свою силу і права на цей вечір.

Таке, ліричний відступ. Згадала про грозу і дитинство.
Я вірила, що:
- коли гроза, то треба перехреститися і сказати "Свят, свят, свят", тоді все буде добре, і блискавка не вдарить;
- грім б'є;
- через відчинене вікно може залетіти кульова блискавка, але якщо не рухатися і не дихати, то вона вилетить назад через вікно за потоком повітря;
- якщо доторкнутися під час грому до металевої речі (навіть до алюмінієвої клямки), то може вдарити;
- у всіх будинках є громовідводи;
- не можна купатися в ставі, річці і навіть калабані. бо грім вдарить;
- не можна стояти на горі;
- не можна бігати;
- треба бігом все вимикати з розеток.

Такі вірування. В що вірю зараз - не скажу.
І питання, заради якого писався пост: а які в вас були і є забобони щодо грози?

А-а-а, і найважливіше: я вірила, що від пісні "Падай, падай, дощику" дощ перестане! І переставав :)

Ранок почався

Хто б міг подумати, що моє теперішнє навчання на заочному поверне м*я знову до історії. Але до історії пізнішої - ХХ ст. Нема такого бальзаму на душу, як шукати і знаходити докази гіпотез в історії: про галичан і їхній вплив на негаличан, про повсякденне життя східняків і западенців, про архітектуру сталінську, і врешті - про Львів.

Христос ся рождає!

Медівник

Пряники медові і різдвяні мені не вдаються, але медівник - наче так нічо, і тріскає посередині. Якщо медівник трісне посередині, то він вдався, каже моя баба.

Рецепт львівського, галицького чи опільського медівника дуже простий. Часу займає небагато, потрібно лиш вичекати, поки виросте тісто.

Рецепт опільського медівникаCollapse )

Левандівка та околиці

Біля моста є скверик, де гуляють діти і дорослі (з псами), і в тому скверику хтось почав кидати сміття, нині там вже була величенька купа. Ми хочемо зробити якусь табличку-прохання не викидати сміття в цьому скверику.

Що б то написати? Ряснянське "Насмітив у лісі, так? То насправді ти - мудак" не підходить, бо там не ліс, і фраза агресивна.

А, і ще "Гроно" з тертими пляцками закрили (надіюся, тільки на ремонт).

Починати писати пост в ЖЖ - це часом така мука, почнеш - і стреш, потім знову, і знову.

1. Університет. Більше тижня тому Універ відзначав день народження, і серед заходів "з нагоди" було урочисте засідання Вченої ради. Оскільки в мене ностальгія за студентськими роками, пішла я подивитися на цю оказію. Такої густоти професорів в мантіях зроду-віку не бачила, а вони всі разом ще й нудьгували і кимарили, час від часу зриваючись від сну різким рухом: коли засинаєш настоячи чи насидячи, і голова падає... Нашому деканові ще треба вчитися і вчитися непомітно дрімати: він сидів в першому ряду, обличчям до залу, і весь час засинав. Хоча це могла бути й така розвага для гостей. Дехто сидів в телефоні чи перемовлявся з колєґами; гірше було тим, хто не знав колєґ з мех-мату чи з біологічного - і поговорити не було про що.

Загалом гості були цікаві, і місцями послухати було цікаво. Але оті всі представлення одне одного, перечитування звань, промови про "Патріе декорі цівібус едукандіс" (це напис на фронтоні сучасного головного корпусу Універу, означає "Освічені громадяни - окраса батьківщини") страшенно все псували. В результаті мало хто залишився до кінця, купа пустих місць в залі, а на балконах взагалі нікого, крім танцюристів, двох дядьків і мене.

Якщо захід вже такий офіційний, то чому примусово не зігнали викладачів Універу? Це було б в стилі тої Вченої ради. Проте з мій факультет був ударником - нарахувала цілий ряд наших викладачів. Мабуть, вони найвитриваліші в слуханні промов і однотонних доповідей. Чому не роздавали печиво і цукорки?

Ну, не таким має бути день народження Універу, найкращого в світі Універу. Ніякого відчуття свята, ніхто з гордістю не вітав прохожих у вестибюлі з річницею. І для студентів ніяких розваг.

2. Покрова. У Львові на Покрови було аж два заходи. Ну, може, три. І то там мало людей було. Чому все так гнило? Львів культурною столицею величають, а деколи і піти нема куди - один театр Заньковецької чи не щоденну програму забезпечує.

3. Універ...  Вік живи - вік учись, ніколи не набридне. От, і ще. В мене був найкращий науковий керівник, чого всім бажаю, якщо ще не пізно; або: бажаю вам стати найкращим науковим керівником для когось. І гарних вам вихідних!

Лінь

От цікаво, яка частина мозку відповідає за лінь? І який фізіологічний механізм ліні, якщо він є, теж цікаво.

І чи лінь - це вроджене чи набуте?

Все-таки, людина - це дуже дивна істота.

ЗНО

Є відповіді тесту з фізики. Дивним чином у всім задачах (а їх було 10) з відкритими відповідями результати у мене вийшли строго вдвічі більшими або вдвічі меншими. Перегрілася на сонці, називається. Бо жара у Львові - то страшно. Смішно, бо знаю, що такі дурні помилки часто бувають: мозок "викине" фальс, а потім до всього його чіпляє. Наприклад, на історії я була переконана, що Врангель і Денікін - то Друга світова, і події Другої світової так переплилися з тими "білими", і заклинило, і хоч вбий, всіх би переконала в правильності своєї тези :)
А після виходу з пункту тестування, зимної води і тіні дійшло, що це була альтернативна версія історії.

А, ну і ще. Скромно похвалюся :)  Перший і єдиний мій учень наче непогано написав історію. Дуже цікавим був процес навчання. Щоб трохи відволікати учня, а по сумісництву - брата, від нудної шкільної історії, яку вимагає ЗНО, я розказувала йому різні історичні побрехеньки. Ну, не  зовсім побрехеньки, а радше історичні факти, які непристосованих до Історії людей вражають своєю нелогічністю і тому здаються легендами. Серед таких історій, неймовірних для профанів (а учень мій навіть не знав сакраментальної дати - "988", а скіфи - хто ж це такі?), була скорочена біографія Коби, себто Й. В. Сталіна. В результаті дискусії ми дійшли висновку, що цей диктатор став злою людиною, бо його вірші нікому не подобались. А ще ж навчався в духовній семінарії...

На захист брата, від якого я буваю у великому зАхваті, як ви бачите, скажу, що історію Другої світової, всі можливі битви і битвиська цього періоду він знав добре і захоплено.

От такий педагогічний досвід. Дидактично-навчально-виховний і т.д. згідно з інструкціями улюбленого ВНЗ.

Все тече

Вже вкотре: вічними, найкращими є левандівські друзі і закарпатські цімбори, бо кохання - минають, життя - закінчується, дощ перестає, а вони - крізь час і простір проростають ;)
"Класно бути орлом - літати високо, тому - бачити широко, але вціляти в маленьку точку далеко-далеко, внизу",  - казав мудрий професор про науку. В житті так само, мабуть (думаю я, але ж мого життєвого досвіду вистачає лише на здогадки, які здаються аксіомами). І не треба ніяких партій, щоб точно спрямувати зусилля в одну точку (так, проте абсолютно навпаки, казав один мертвий диктатор).

Тудей, туморов, тойота.

Tags:

Нині

Нині (і вже дуже давно) я шкодую про дві незроблені речі: що колись давно не пішла вчитись в фіз.-мат. ліцей (хоч кликали) і що колись давно кинула консерваторію. Про зроблені - не шкодую.

Життя триває...

P.S. Гарного варіанту сієї романтичної мажорної пісні не знайшла. Тому хай буде так :)


Хтіла відкоркувати бутлик вина і написати останній пост в цьому році з персональними подяками, але інструмент для відкорковування десь пропав, тому просто вам всім дякую! А декому - дуже-дуже дякую. Дзень :)

І нагадування собі на повсякдень: "Головне сі не бояти".

:)

В. С., дякую!